Поділ Європи , ЄС

ЄС



Найпотужнішою регіональною економічною та політичною міжнарод-

ною організацією є Європейський Союз (ЄС), який об'єднав 28 країн Європи. Він почав створюватися в 50-х рр. XX ст. Сучасну назву дістав у 1993 р. З 1991 р. його членами є Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія. 31995 р.

новими членами ЄС стали Австрія, Швеція та Фінляндія. У 2004 р. до складу ЄС увійшли ще 10 країн:

Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр, Мальта. У 2007 р. —

Болгарія та Румунія.

 Головною метою організації є економічна та політична консолідація. В ході глибоких інтеграційних

процесів був створений єдиний внутрішній ринок країн, вони перейшли до «єдиного простору» з прозорими кордонами для вільного пересування товарів, послуг, капіталів та населення. У 1992 р. в голландському місті Маастріхті 12 перших членів ЄС ухвалили угоди-про політичний та валютно-фінансовий союз. Це означало проведення спільної зовнішньої політики та запровадження з 1 січня 1999 р. єдиної грошової одиниці — євро. У 2005 р. Україна проголосила пріоритетний курс на європейську інтеграцію.

Підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом і Україною планувалося 28 листопада 2013 року, але не відбулося. (В.Янукович не підписав) Натомість на 3-му саміті ЄС «Східне партнерство» у Вільнюсі 28 листопада 2013 року ЄС парафував подібні угоди з Молдовою та Грузією.

Політичну частину угоди було підписано 21 березня 2014 року, економічну частину — 27 червня 2014 року^[4].

Етапи, проблеми та перспективи розширення ЄС

Роки	Країни - члени ЄС	Число країн
1957	Франція, Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія	6
1973	Великобританія, Данія, Ірландія	9
1981	Греція	10
1986	Іспанія, Португалія	12
1996	Австрія, Фінляндія, Швеція	15
2004	Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словенія, Словаччина, Чехія, Угорщина, Мальта, Кіпр	25
2007	Болгарія, Румунія	27
2013	Хорватія	28

Згідно з Маастрихтським договором, до ЄС може вступити будь-яка європейська за культурними, політичними і правовими традиціями держава, що поважає принципи свободи, демократії та права. Критерії членства були затверджені на Копенгагенському засіданні Європейської Ради в 1993 р. До копенгагенських критеріїв відносяться: наявність стабільних інститутів, що гарантують демократію, норми закону, права людини і права національних меншин; наявність ринкової економіки, яка здатна конкурувати з економіками інших країн-учасниць; виконання прав і обов'язків членства, підтримка цілей і задач ЄС; наявність адміністративних структур, які реалізують закони Євросоюзу.

Процедура вступу до ЄС є багатоетапною. Спочатку країна-претендент, яка звернулася із заявою до Ради ЄС, отримує перспективу членства. Пізніше, після серії перемовин, стає кандидатом на вступ до ЄС. Країна-кандидат передусім повинна привести своє законодавство, в першу чергу, його економічний блок, у відповідність до норм ЄС. Коли відповідні реформи і переговори завершено, відбувається вступ країни до ЄС, який оформлюється договором приєднання. Договір набирає чинності лише після його ратифікації всіма членами Євросоюзу.

Від початку євроінтеграції, коли у 1957 р. до складу ЄС увійшли 6 країн, до нинішнього часу, коли його членами є 28 країн, Європейський Союз пройшов декілька етапів розширення.

Перше розширення відбулося у 1973 р., коли до співтовариства приєдналися Великобританія, Данія та Ірландія - держави, що мали близький до країн-членів рівень економічного розвитку. На наступних етапах до ЄС приєднувались як країни зі значно нижчими макроекономічними показниками (ВВП Греції становив 50% від середнього по країнах ЄС, Іспанії і Португалії - 40%), так і економічно розвинені країни (Австрія, Фінляндія, Швеція). Процес розширення ЄС активізувався після розпаду соціалістичної системи, коли більшість країн Центральної і Східної Європи виявила бажання вступити до ЄС. У 2004 і 2007 рр. зростання числа членів ЄС відбулося передусім за рахунок вступу цих країн.

Розширення ЄС супроводжувалося як позитивними ефектами, так і загостренням протиріч між країнами-учасницями. Позитивні економічні ефекти розширення передусім були пов'язані зі збільшенням місткості внутрішнього ринку ЄС, що стимулювало економічне зростання усіх країн-учасниць. Однак більший ефект від безмитного ввозу товарів, припливу інвестицій, використання фінансових ресурсів ЄС на цілі економічного, регіонального та соціального розвитку все ж отримували нові країни. Як правило, через два роки після вступу темп економічного розвитку нових країн починав випереджати темп зростання старих членів союзу. Відповідно зростав суспільний добробут, скорочувався розрив у рівнях економічного розвитку та рівнях життя в країнах-членах ЄС

Водночас нерівномірність господарського розвитку та структурні диспропорції стали основними причинами загострення протиріч всередині союзу. Ці протиріччя посилилися спочатку зі вступом до ЄС менш розвинених країн (Ірландії, Іспанії, Португалії, Греції), а особливо - з приєднанням до Євросоюзу країн з трансформаційними економіками. В ЄС почало зростати невдоволення масштабами та наслідками розширень. З'явився навіть термін „втома від розширення". У 2006 р. Європейська Рада, ухваливши запропоновану Європейською Комісією „Стратегію розширення та Спеціальне повідомлення щодо поглинальної спроможності", наголосила на принциповій позиції щодо призупинення розширення на більш-менш тривалий час і припинення практики масових „хвиль розширення" через інтеграційну втому країн-членів ЄС [5, 42].

Однією з основних причин „втоми від розширення" у багатьох старих країнах-членах є розбіжність між соціально-економічними показниками нових членів та середніми по ЄС. Фінансовий тягар вирівнювання і конвергенції несуть старі країни ЄС: шести країнам-донорам протистоїть 21 країна-бенефіціар. Розподіл централізованих ресурсів через Структурні фонди та Фонд єдності також відбувається на користь „нових європейців" в обхід старих.

Однак, незважаючи на інтеграційну втому та обережне ставлення ЄС до подальшого розширення, з липня 2013 року 28-ю країною-членом Євросоюзу стала Хорватія. Кандидатами на вступ до ЄС є п'ять країн: Ісландія, Македонія, Чорногорія, Сербія та Туреччина. Албанія, Боснія, Герцеговина та Косово є потенційними кандидатами на вступ до Євросоюзу [6]. Найбільше Європейський Союз зацікавлений у приєднанні країн-членів Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ): Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії та Швейцарії. В країнах ЄАВТ проживають майже 13 млн. мешканців, а за обсягами продажу товарів асоціація посідає дев'яте місце у світі.

У 2009 р. за ініціативи Польщі та Швеції була започаткована програма Східного партнерства - програма зближення та співпраці з ЄС шести держав (колишніх республік СРСР) Східної Європи та Північного Кавказу: України, Білорусі, Молдови Грузії, Вірменії та Азербайджану. Метою Східного партнерства є сприяння багатоплановим змінам, які наближають ці країни до існуючих в ЄС стандартів у сфері економіки, державного адміністрування, ефективного управління, розвитку неурядового сектора, транскордонної співпраці та екології. Передбачається, що успішні реформи, ініційовані програмою Східного партнерства, можуть у довгостроковій перспективі полегшити вступ цих держав до ЄС. Проте такий вступ не є безпосередньо метою програми.

Двостороннє співробітництво між ЄС та окремими країнами в рамках програми Східного партнерства передбачає:

- підписання Угоди про асоціацію, яка є основою більш тісного співробітництва в сфері зовнішньої політики і безпеки, права і свободи, економіки та культури; метою угоди є мобілізація партнерів до дотримання стандартів, близьких союзним;

- поступову лібералізацію візового режиму до повного скасування віз в довгостроковій перспективі;

- створення зони вільної торгівлі.

Переговори щодо підготовки Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а також створення зони вільної торгівлі тривали протягом 2007-2012 рр. і мали завершитись її підписанням 28 листопада 2013 року. Несподіване рішення уряду України призупинити процес підготовки до укладання Угоди з ЄС, прийняте за декілька днів до заключного Вільнюського саміту, викликало хвилю протестів і призвело до громадянського протистояння в країні. Після зміни влади новий уряд 21 березня 2014 року у Брюсселі підписав політичну частину Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яка стосується політичної взаємодії, питань безпеки та боротьби з тероризмом.

 Економічну частину угоди, що передбачає створення повноцінної зони вільної торгівлі і стосується таких питань, як доступ на ринки, торгівля енергоносіями, співпраця у сфері сільського господарства, транспорту, металургії, космосу, наукових досліджень, туризму, підприємницької діяльності, захисту інтелектуальної власності, порядку розгляду спорів та умов оподаткування, Україна підписала 27 червня 2014 року^[4].